БУКОВИНСЬКЕ ВІЧЕ

Одним  із ефективних інструментів діяльності місцевих рад є активна робота депутатів у постійних депутатських комісіях, заслуховування звітів відомств та установ та підготовка відповідних висновків і рекомендацій. Відповідно до Регламенту Чернівецької обласної ради та Положення про комісії, питання антикорупційної діяльності покладено на депутатську комісію з правових питань, міжетнічних відносин, транскордонного співробітництва та антикорупційної діяльності. Отже, питання боротьби з корупцією в Україні з одного боку перебуває під постійною увагою центральних і місцевих виконавчих та представницьких органів влади, а з іншого – вжиті до цього часу заходи носять поверховий, несистемний, а іноді, як показують події минулого 2011 р. – вибірковий характер, і як результат – Україна є однією з найбільш корумпованих країн східної Європи, а згідно з рейтингами провідних західних аналітичних установ посідає 150-ті позиції серед найменш корумпованих держав світу.  Спалахи активності у боротьбі з корупцією спостерігаються особливо напередодні виборів та демонструють абсолютну неефективність підходів з боку держави. Тому для пересічного українця корупція починається з відвідин ЖРЕПу чи поліклініки, спілкування у БТІ чи з ДАІ.
У Національній антикорупційній стратегії на 2011-2015 рр., схваленій указом Президента 21 жовтня 2011 р., у вступній частині сказано, «що корупція в Україні набула ознак системного явища, яке поширює свій негативний вплив на всі сфери суспільного життя, все глибше

укорінюючись у повсякденному житті як основний, швидкий та найбільш дієвий протиправний засіб вирішення питань, досягнення певних цілей. Масштаби поширення корупції загрожують національній безпеці України».  Така ситуація повинна лякати не тільки бізнес чи владу, але, у першу чергу, громадян. Очевидно, це не тільки загроза національній безпеці, але і, як вважає американський правник др. Богдан Витвицький, «корупція в Україні – це основна перешкода для економічного розвитку, повноцінної демократизації та європейської інтеграції».  Ці та інші вкрай актуальні думки та коментарі викладені у нещодавно опублікованій книзі «Відкрийте Україну. Змінюючи курс на шляху до європейського майбутнього» (Open Ukraine. Changing Course towards a European Future. Тут і далі переклад з англ. автора). Видання вийшло за підтримки Центру Трансатлантичних досліджень (США), Університету Джона Хопкінза і Польського інституту східних досліджень та містить неординарні наукові розвідки за редакцією знаних політологів, юристів, економістів про різні аспекти сучасного розвитку України.
Шукаючи ефективних та дієвих шляхів боротьби з корупцією в Україні, мою особливу увагу привернув третій розділ «Корупція, верховенство права  та Україна», автором якого є відомий юрист українського походження, радних з правових питань Посольства США в Україні у 2007-2009 рр., доктор філософії Богдан Витвицький. На думку правника, «українці очевидно повинні турбуватися про рівень корупції в їх країні та в своїх же інтересах з нею боротися через перш за все те, що корупція розвалює усю систему врядування  у державі, унеможливлює реальну демократію й у підсумку веде українську державу до статусу «країни-невдахи (т. зв. failed state)». 
Досліджуючи походження та розуміння корупції, др. Б. Витвицький абсолютно слушно виокремлює такі її різновиди, як «хабарництво та конфлікт інтересів», а також «системну та епізодичну корупцію». Щодо конфлікту інтересів (про який часто забувають багато можновладців в Україні) – ситуації, коли посадова особа, уповноважена на здійснення функцій держави, здійснює дію, від якої матиме пряму чи опосередковану (через родину чи власний бізнес) користь або вигоду, це є звичайним зловживання своїм службовим становищем та повинно прирівнюватися до злочину згідно з Кримінальним кодексом України. Тобто, з точки зору застосування кримінального законодавства, конфлікт інтересів повинен бути тотожний хабарництву, підкупу, контрабанді тощо. Що ж до рецептів боротьби з системною корупцією (бо епізодична є практично в усіх країнах світу, але там існують верховенство права і чіткі дії уряду, громадських інституцій щодо запобігання її проявів), то Б. Витвицький пропонує підтримувати «громадянське суспільство та незалежного й професійного суддю».
Не оминув автор і сучасну проблему правової кваліфікації дій вищих посадових осіб та застосування до них правосуддя. Серед очевидних проблем др. Б. Витвицький виділив особливо одну – незалежність державного обвинувачення (від діючої виконавчої влади та уряду) у незаангажованому судовому процесі. Адже саме з радянських часів, де спочатку вироки ухвалювали народні засідателі (т.зв. «тройки», з числа членів КПРС і місцевого відділення НКВС та прокурора), а пізніше, сформовані виключно на лояльній до влади основі суди (у розвинутих країнах суддею стає, як правило, раніше успішний адвокат-практик або прокурор-державник із відмінною репутацією, або науковець-теоретик, чиї наукові розвідки та публічні лекції є широко відомими громадськості), сам прокурор став, фактично, суб’єктом прийняття судового рішення. Не складно збагнути, до яких сумних наслідків це може призвести, якщо прокурор позивається, скажімо, до лідерів опозиції.  
А тепер чому роздуми юриста Б. Витвицького потрібні Україні та нам, українцям?  Відповідь проста. Тому, що двадцять років ми боремося з цією ганебною проблемою та не маємо відчутних результатів. За цей час слабо працюють і конституційні принципи верховенства права. А головне, ми не хочемо чути західних експертів, що вже зробили Грузія та країни Балтії. Здавалося б, і рецепт простий. Така антикорупційна обізнаність, на думку др. Б. Вітвицького,  «повинна бути поширена через бізнес середовище та мас-медіа, релігійні установи, університети, недержавні організації тощо».
Тому, як депутат і науковець, вважаю, що треба діяти, підтримувати ініціативи західних експертів та здобувати й враховувати світовий досвід «очищення» країни. Серед пріоритетних завдань, які визначила депутатська комісія для роботи у 2012 р. є ідея проведення (орієнтовно на квітень-травень) фахового «круглого столу» про антикорупційне законодавство України із залучення експертів, науковців, представників неурядового громадського сектору. Такий захід, з одного боку, міг би роз’яснити основні новели закону України №7487 «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні», а з іншого – доступно проінформувати суспільство про шляхи покращення боротьби з корупцією та зловживаннями в Україні. Очевидно, саме на такому заході варто говорити про міжнародний досвід боротьби з системною корупцією та той досвід і зусилля, які США та ряд інших західноєвропейських країн демонструють у підтримці та спонуканні українців (та представників влади, зокрема) до антикорупційної діяльності. Головне, щоб не відбулося, як у деяких пострадянських країнах, де боротьба з корупцією (наприклад, через дебюрократизацію)  вже стала по формі та по суті корупційним явищем. 
Михайло Павлюк, депутат Чернівецької облради, член постійної комісії з правових питань, міжетнічних відносин, транскордонного співробітництва та антикорупційної діяльності, кандидат політологічних наук

"БУКОВИНСЬКЕ ВІЧЕ" № 2165 (3) , П'ЯТНИЦЯ, 20  СІЧНЯ  2012 РОКУ